Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою - Ірена Ігорівна Карпа

Ну і мало що вже важить квадратура простору, в якому я знаходжуся – будь то кімнатка на десять метрів чи лофт на двісті п’ятдесят, однаково моя незмінна трійця втиснеться у мій квадратний метр. Я сходами – вони сходами, я в туалет – вони в туалет, я надвір – вони надвір, я в машину – вони в машину тощо.

Деколи, як-от із туалетом, вдається достукатися до їх сердець і пояснити, що в деякі місця люди ходять поодинці (дєвочки на дискотеках не рахуються, хоча я досі не розгадала секрету дівчачого парного ходіння до WC). Але, як правило, не вдається – хоч у ліс із лаптопом тікай, коли попрацювати треба. Що ж, я завжди вигідно відрізнялася від нормальних, піднесених митців тим, що могла працювати в будь-якому хаосі – і чим більше він нагадує апокаліпсис, тим сильніше в мене активізується думалка і приходить із переляку натхнення. Це як оте «перед смертю не надишишся», певно.

До того ж я люблю свою базову комплектацію. Мені приносить непідробне задоволення дивитися на те, як їсть моя собака і сама отримує непідробне задоволення. Я люблю возити собаку в багажнику, хай би як вона тхнула усіма своїми шарпейськими складками і щедро сипала шерстю. Що ж собаці не мандрувати тепер? Звісно ж, мені соромно щоразу, коли совість таки змушує загнати машину на мийку. Звісно ж, я плачу велетенські чайові і дарую мийнику корвалол, заодно крізь зуби з посмішкою бажаючи йому піти працювати в податкову чи у манікюрний салон, якщо його так лякає стан мого авто після двох дітей і собаки.

Звісно ж, я щиро кажу всім своїм незаміжнім і бездітним подругам, що пищать «заміж», аби вони ще встигли насолодитися цим життям для себе, цією свободою пересувань і пізніх приходів додому, цією можливістю просто валятися в ліжку весь вихідний із кіном чи улюбленою книжкою. Але я все це люблю, бо від усього цього пересувного дітозоопарку нікуди не дінешся. А ще з ним ніколи не скучно. Отже,

18. «Мої діти і мої тварини мені не заважають». Спробуйте по-чесному в це повірити, і серйозна прищепка якщо не з ваших яєць, то з вашого мозку автоматично відпаде.

Кінець

Хочете щось надихаюче наостанок? Я чесно, цілком переконано і щиро, вкотре доходячи остаточної межі добра і зла, щосили стримуючись, аби не задушити їх обох на очах у захопленої публіки, фатальним голосом обіцяю, що все: «Ця подорож – остання. От побачите, ніколи і нікого, за жодних обставин я нікуди не візьму».

Ну і рівно це ж саме я обіцяю їм кожної наступної подорожі.

Київ – Варкала – Котор – Барселона – Гозул – Яремча – Тернопіль —

Варшава – Люблін – Донецьк – Львів – Чернівці – Яремча – Київ (2013–2014)